Змислом мойого цілого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна соборна, Україна без холопа і без пана. Я вірю в перемогу, я вірю так сильно, що можна вмерти. З цього шляху мене не заверне ніщо: ані тортури, ані пекло тюрем, ані смерть
Ярослав Стецько
Ярослав Стецько – один із головних ідеологів українського національно-визвольного руху, борець за незалежність України.
Народився 19 січня 1912 року в Тернополі у сім’ї священника. Освіту отримав у Тернопільській гімназії, навчався праву та філософії у Краківському та Львівському університетах. Виховувався у патріотичному дусі й ще юнаком долучився до молодіжного націоналістичного руху, зокрема був членом Української військової організації.
У 1934 році за свою проукраїнську діяльність був засуджений польською владою до 5 років ув’язнення. Під час слідства провів понад 200 годин (майже дев’ять діб) без сну, сидячи на табуреті, але компрометуючих свідчень так і не дав. Звільнений за амністією в 1937-му.
За дорученням провідника ОУН Євгена Коновальця здійснював підготовку Збору ОУН в Римі (1939). Один із ініціаторів створення Революційного проводу ОУН(б) (1940), з квітня 1941-го – заступник провідника ОУН(б) Степана Бандери. На Українських національних зборах у Львові 30 червня 1941-го проголосив Акт відновлення Української держави і був обраний прем’єром. 4 липня 1941-го заарештований нацистами, понад три роки перебував у концтаборі Заксенхаузен, зокрема в бункері смерті «Целленбау». У 1944-му переведений на режим домашнього арешту. Пізніше втік до американської зони окупації, по дорозі отримавши важке поранення в руку. В групі, яка допомогла організувати втечу, була і підпільниця «Муха», майбутня дружина Ярослава Стецька – Ганна Музика (Ярослава Стецько). Вони одружилися у 1946-му і прожили разом 40 років.
Після війни Ярослав Стецько оселився у Німеччині, в Мюнхені, де і мешкав до кінця життя. У 1946 р. став очільником Антибільшовицького Блоку народів (АБН) – об’єднання політичних організацій різних народів для боротьби з радянським режимом. У 1954 році мандат Стецька було продовжено, він залишався керівником АБН аж до смерті у 1986 році. У період розквіту АБН до її складу входили представники 35 поневолених росіянами народів.
Найпомітнішими успіхами АБН стали підписання домовленостей з Китайською антикомуністичною лігою про співпрацю і створення в Тайпеї (Тайвань) місії АБН, участь у заснуванні в 1970 р. в Токіо «Світової антикомуністичної ліги». За його ініціативи постала Європейська Рада Свободи.
Стецько був харизматичною особистістю. Він вмів прихилити до себе співрозмовників, знав польську, латину, грецьку, німецьку, англійську, італійську мови. Він об’їздив півсвіту, зустрічався з лідерами багатьох країн, зокрема Рональдом Рейганом, Річардом Ніксоном, Джорджем Бушем старшим, Франсіско Франко, Шарлем де Ґолем, Конрадом Аденауером, Чан-Кайші та багатьма іншими. У кожній розмові з ними він наполягав на необхідності об’єднання зусиль демократичного світу задля протистояння Совєтам. Свої думки він виклав у низці праць, серед яких виділяються “Українська визвольна концепція”, “Міжнародне становище і українська справа”, “Бунт проти матеріалізму”, “Сила – головний аргумент проти Росії”.
Після смерті Стецька 5 липня 1986 р. АБН очолила його дружина Ярослава Стецько.
