Вʼячеслав Липинський. 1918р. Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів
Стративши свою державу, життєздатна нація зберігає себе в родині, стані, класі. Туди, в ці найміцніші твердині, одходить по руїні дух нації — її ідея державна.
В’ячеслав Липинський
В’ячеслав Липинський — український історик, публіцист, політичний і громадський діяч, основоположник державницького напряму в українській історіографії, теоретик українського консерватизму, засновник українського монархічного руху; посол України в Австро-Угорщині; представник другої хвилі еміграції, жив і працював в Австрії та Німеччині.
Діяч народився 17 квітня 1882 р. у с. Затурці на Волині у польській шляхетській родині. У 1902 р. закінчив Першу класичну гімназію у Києві. Вищу освіту здобув на філософському факультеті Ягеллонського університету в Кракові (Польща, 1903-1908). Навчався у Вищій школі політичних наук у Женеві (Швейцарія, 1906-1907).
У 1912 р. у Кракові побачила світ праця «З історії України», видана польською мовою. У ній та в монографії «Україна на переломі» (1920) В. Липинський розглядав події Національно-визвольної революції українського народу середини ХVІІ ст. як процес відродження української державності, дав високу оцінку державотворчій діяльності гетьмана Богдана Хмельницького. Перед Першою світовою війною сформулював концепцію суверенної української держави й обґрунтував необхідність ведення боротьби за державну незалежність України.
Був одним із організаторів та ідеологом Української демократично-хліборобської партії (1917). На відміну від діячів Української Центральної Ради, які тоді бачили Україну автономною, УДХП вимагала державної самостійності України. Після приходу до влади Павла Скоропадського В. Липинського призначили послом в Австро-Угорщині (1918).
Від 1919 р. в еміграції. Жив і працював в Австрії. Один із засновників позапартійної організації «Український союз хліборобів-державників». Опублікував працю «Листи до братів-хліборобів» (1926), в якій проаналізував проблеми українського народу, надав шляхи їх розв’язання, виклав консервативну політичну програму. Мислитель бачив майбутню Українську Державу незалежною монархічною державою зі спадковою владою гетьмана. На основі ідеології В. Липинського у 1920-х рр. з’явилися політичні осередки українського монархізму в Європі й Америці.
Протягом 1926-1927 рр. жив і працював у Німеччині. Очолював кафедру історії української державності в Українському науковому інституті в Берліні. Повернувся до Австрії.
Помер від важкої хвороби в санаторії поблизу Відня. Похований у с. Затурці.
