Володимир Кубійович

Більшість моїх праць мала не лише наукове, але й політичне значення: моя мета була дати своїм і чужинцям інформацію про географію і людність України з всеукраїнського погляду.

Володимир Кубійович

Володимир Кубійович — науковець, історик та географ, енциклопедист, видавець, громадський діяч, завдяки зусиллям якого з’явилася «Енциклопедія українознавства» — наймасштабніший науковий проект української діаспори. 

Народився 23 вересня 1900 р. в українсько-польській сім’ї на Лемківщині, у м. Новий Сонч (Польща). Закінчив там народну школу та гімназію й вступив до університету в Кракові в 1918 р. Того ж року став артилеристом Української галицької армії. З часом повернувся до навчання та захистив дисертацію «Антропогеографія Ґорґан» в Ягеллонському університеті (1923), згодом викладав у ньому (1928-1939) та у гімназіях Кракова. Був секретарем Краківського відділу Польського географічного товариства, членом географічної комісії Польської Академії наук (з 1923 р.), дійсним членом НТШ та очільником його географічної секції (з 1931 р.). Досліджував українські етнічні землі у складі СРСР, Польщі, Чехословаччини та Румунії, у публікаціях та на міжнародних наукових конгресах відстоював українські геополітичні інтереси, через що був змушений залишити Ягеллонський університет.

З 1940 р. Володимир Кубійович був професором Українського вільного університету у Празі. Водночас співпрацював з ОУН у питанні створення українських шкіл на Лемківщині та очолив Український центральний комітет у Кракові, який координував діяльність українських громадсько-культурних організацій і допомагав українським біженцям із СРСР. У квітні 1943 р. В. Кубійович як голова УЦК (Українського центрального комітету) став одним із організаторів Військової управи і долучився до формування дивізії «СС Галичина». Коли розгорілася польсько-українська війна, виступив із закликом припинити збройне протистояння. Допоміг уникнути гестапівських арештів багатьом українським політичним і громадським діячам та євреям.    З 1945 р. В. Кубійович — заступник очільника Українського національного комітету в Німеччині.

Після Другої світової війни у Німеччині (з 1946 р.) та Франції (з 1951 р.) зосередився на науково-організаційній діяльності. Викладав в Українському вільному університеті та ініціював створення Інституту заочного навчання в Мюнхені, а також відродження Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ). У 1947-1951 рр. був генеральним секретарем НТШ, з 1952 р. — головою НТШ в Європі та Історично-філософічної секції НТШ. Йому вдалося об’єднати десятки українських науковців-емігрантів навколо НТШ та зробити колосальний внесок у створення його багатотомного видання — «Енциклопедії українознавства» (Париж – Нью-Йорк, 1955-1984), головним редактором якої він був.

Володимир Кубійович — автор понад 80 наукових праць з географії та історії України, зокрема «Ґеоґрафії українських і сумежних земель», «Території i людності українських земель», «Етнографічної карти Південно-Західної України (Галичини)», комплексно-географічних описів всіх етнічних українських земель від Підляшшя до Донеччини, а також праць з історії української еміграції. В усіх дослідженнях він обґрунтовував концепцію відродження національної держави в її етнічних межах.

У 1981 р. став першим лауреатом премії Канадської фундації українських студій.

Володимир  Кубійович помер 2 листопада 1985 р. у м. Сарсель, Франція.  На його честь названо вулиці в Івано-Франківську, Львові та Коломиї.