Володимир Біляїв на прийнятті у «Грідірон клаб». Вашингтон, округ Колумбія. 1980-ті рр. Приватний архів родини Володимира Біляїва.
Його діяльність широка й різноманітна: він є не тільки видатним українським поетом, а й літературним критиком, громадським діячем, блискучим журналістом, публіцистом, дослідником творчости українських письменників.
Петро Одарченко, літературознавець
Володимир Біляїв – український поет і журналіст, громадський діяч, директор Української служби «Голосу Америки» (1991–1998), член-кореспондент УВАН в США (1984) та член Національної спілки письменників України (1995).
Він народився 25 червня 1925 р. в селищі Шахти №12 Макіївського району Донецької області. Завдяки батькам та обставинам (переслідування рідних радянською каральною системою, Голодомор 1932–1933 рр.) він рано усвідомив трагічне становище свого народу. Саме це, а ще романтизований образ рідної Донеччини, де минули його дитинство і юність, та щира любов до України стали згодом основним лейтмотивом поезії та громадської діяльності В. Біляїва. Опинившись в роки Другої світової війни у Німеччині на примусових роботах і втративши зв’язок з Україною, він у поезії повертався до рідного краю й чимало зробив для боротьби з СРСР.
У повоєнні роки у Німеччині В. Біляїв працював в управлінні військово-повітряних сил США, у Міжнародній організації втікачів у німецьких таборах, закінчив Школу журналістики Українського технічно-господарського інституту й розпочав свою журналістську діяльність у газеті «Українські вісті». Одружився з киянкою Галиною (Білик), теж вивезеною до Німеччини. Невдовзі у них народилася донька Алла (Роджерс) – відома американсько-українська художниця.
У 1949 р. вони емігрували за океан. Спершу – до Австралії, де В. Біляїв працював на заводах, писав для українських тижневиків в Австралії та США й був обраний генеральним секретарем Міжнародної ради іммігрантів з країн, поневолених комунізмом. У 1954 р. родина переїхала до США, де В. Біляїв одразу поринув в українське журналістське та громадське середовище, працював у низці видань, дописуючи зокрема про творчість письменників української діаспори. А також одночасно навчався у Пенсильванському університеті та заснував своє будівельне підприємство.
Та пріоритетом для нього була українська справа. Протягом 1970–1980-х рр. він тісно співпрацював з проводом УНР в екзилі, був заступником голови Президії та речником Української Національної Ради (1972–1984), а в 1978 р. сам очолив представництво уряду УНР у США, був головою УНРади у 1982–1984 рр.
З 1984 до 1998 рр. працював в Українській службі «Голосу Америки» та очолював її в 1991–1998 рр. У цей період двічі відвідав свою малу батьківщину – у 1993 р. та у 1996 р.
Володимир Біляїв реалізував себе і як поет. Кожна його збірка, починаючи від першої – «Поліття» – є «поезією, проникнутою ідеєю» за визначенням Г. Костюка. Серед найвідоміших збірок – «По той бік щастя» (США, 1979) та, видані у Донецьку, «Осіння обнова» (2001), «На неокраянім крилі» (2003), «Доля і шлях» (2005).
Після відходу Володимира Біляїва у вічність (12 лютого 2006 р. у м. Норт-Палм-Біч, Флорида, США) його друга дружина Дороті Стром Біляїва та доньки, Алла Роджерс і Джіна Біляїва Лонг, передали бібліотеку діяча до Національного університету «Києво-Могилянська академія», де вона зберігається як персональна колекція.
