Василь Авраменко

Український танок не пустощі, він — основний вияв нашої культури, це — національна зброя!

Василь Авраменко

Василь Авраменко — український балетмейстер, хореограф, «батько українського танцю» в діаспорі.

Народився у 1895 р. в  Стеблеві на Черкащині. Ще маленьким хлопчиком залишився сиротою, з 9 років почав працювати на шахті на Луганщині. Згодом разом із братами виїхав на заробітки до Владивостока,  там отримав   диплом народного вчителя. У роки Першої світової війни був призваний до війська та пройшов школу прапорщиків.  У  спогадах “На хвилях революційних років” Авраменко згадував про свою участь у національно-визвольних змаганнях та доленосну зустріч із Симоном Петлюрою, яка відбулася в Мінську в 1917 році. За порадою Петлюри в 1918 році Авраменко вступив до Музично-драматичної школи імені М. Лисенка в Києві, де відвідував лекції та практичні заняття у Василя Костева-Верховинця,  видатного хореографа і дослідника  українського народного танцю. Вплив на формування майбутнього мистця справив і видатний український режисер Микола Садовський. У його  театральній трупі Авраменко отримав початковий акторський досвід. 

У 1921 році, після поразки УНР, Авраменко   потрапив до табору  для інтернованих вояків у Каліші (Польща), де заснував свою першу танцювальну школу  та Товариство відродження українського танцю.

З 1925 року починається новий етап життя та творчої діяльності Авраменка — у Канаді та США. За різними джерелами,  він створив в Америці від 50 до понад 70 українських танцювальних шкіл. У 1931 р. відбувся концерт в Метрополітен-опера в Нью-Йорку за участі 500 танцюристів зі шкіл Василя Авраменка й мішаного хору кількістю 100 осіб. У 1930-ті роки він часто виступав разом із хором Олександра Кошиця. А в 1947 р. видатний хореограф видав підручник «Українські національні танки, музика і стрій». 

Талант Авраменка проявився не лише в хореографії, але й в кіно. Він заснував власну кіностудію в Нью-Йорку і виступив як сценарист, режисер і продюсер  стрічок «Наталка Полтавка» (1937), «Запорожець за Дунаєм» (1939) та ін.  У жанрі кіно він зміг якнайповніше реалізувати   природу свого різнобічного таланту, прагнення   синтезувати танець, драматичний театр, спів, декорації,   кіноефекти. 

Його виступи відбувалися під жовто-блакитними прапорами,  а останньою волею мистця було   поховати його  у вільній Україні. Авраменко помер у 1981 році. Його заповіт  виконали після відновлення Україною незалежності, в 1993.  Прах “батька українського танцю” було перевезено до рідного Стеблева й поховано на місцевому кладовищі.