Симон Петлюра

Я вірю і певний, що Україна, як держава, буде. Може, не зразу такою великою, як нам хотілось би, але буде. Думаю я, що шлях для Української Державності стелиться через Київ, а не через Львів. Тільки тоді, коли Українська Державність закріпиться на горах Дніпра і біля Чорного моря, тільки тоді можна думати, як про реальну річ, про збирання українських земель, захоплених сусідами.

Симон Петлюра

Симон Петлюра — український державний, військовий і політичний діяч, журналіст, публіцист, Головний Отаман Армії УНР, видатний борець за незалежність України.

Народився у 1879 році в Полтаві в міщанській родині з козацьким корінням. Навчався в Полтавській духовній семінарії, звідки у 1901 році був виключений за участь у таємному українському гуртку та організацію виступу композитора Миколи Лисенка. Того ж року вступив до Революційної української партії (РУП). Рятуючись від арешту, наприкінці 1902 року виїхав на Кубань, де займався викладацькою діяльністю, а також упорядкуванням архіву Кубанського козацтва.

Згодом мешкав у Києві, Львові, Петербурзі. Протягом 1912–1917 років у Москві був співредактором впливового журналу «Украинская жизнь» — єдиного легального українського суспільно-політичного періодичного видання в тогочасній Російській імперії.

Під час Першої світової війни, з 1916 року служив у Всеросійському союзі земств. Із початком українських революційних подій, у травні 1917 року на І Всеукраїнському військовому з’їзді був обраний головою Українського генерального військового комітету, а в червні став першим Генеральним секретарем військових справ Центральної Ради. Наприкінці 1917 року пішов у відставку й особисто сформував Гайдамацький кіш Слобідської України, який відіграв вирішальну роль у придушенні більшовицького повстання на заводі «Арсенал» та обороні Києва в січні 1918 року. За гетьмана Павла Скоропадського очолював Всеукраїнський союз земств, через опозиційну діяльність був заарештований. Наприкінці 1918 року став одним із керівників антигетьманського повстання та увійшов до складу Директорії УНР, очоливши Армію УНР. 

У січні 1919 року ініціював створення Української республіканської капели під керівництвом видатного композитора й диригента Олександра Кошиця, яка стала одним з найуспішніших прикладів української культурної дипломатії у світі.

Після поразки українських національно-визвольних змагань виїхав за кордон. З листопада 1922 року очолював екзильний уряд УНР в Польщі. 31 грудня 1923 року виїхав до Австрії, згодом — до Угорщини, Швейцарії. У жовтні 1924 року оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов’язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР. У 1925 році написав книгу «Московська воша, або Оповідання дядька Семена про те, як московські воші їдять Україну та що з ними треба робити».

25 травня 1926 року був убитий анархістом Самуїлом Шварцбардом. Він випустив у політика сім куль, коли той зупинився біля книгарні й розглядав видання у вітрині. Про те, що вбивство Петлюри було саме операцією радянських спецслужб, свідчив працівник КДБ Петро Дєрябін, який у 1954 році перейшов на американський бік і розповів про це під час виступу в Конгресі США.