Владика Мстислав на освяченні будинку УВАН у США. 28 січня 1962 р. Архів УВАН
Владика Мстислав в УВАН у США. Нью-Йорк, 1959 р. Архів УВАН
Не так часто траплявся в українській історії діяч, котрий служив своєму народові і зброєю вояка, і чином політика, і словом священика.
Сергій Грабовський, публіцист
Мстислав (Степан Скрипник) — перший патріарх Київський і всієї України, предстоятель Української православної церкви в Україні, США, країнах Західної Європи, Південної Америки, Австралії й Нової Зеландії. Небіж Симона Петлюри.
Народився 10 квітня 1898 р. у м. Полтаві в інтелігентній родині з козацьким корінням, в якій плекалися українські патріотичні настрої. Показово, що в СРСР його, як і дядька, С. Петлюру, таврували і табуювали. Водночас тепер, коли ім’я та діяльність патріарха Мстислава стали відомими, його заслужено називають одним із духовних лідерів нації, людиною непохитної віри.
Степан Скрипник закінчив гімназію в Полтаві, під час навчання в якій брав участь у діяльності таємного гуртка патріотично налаштованої української молоді. Після завершення офіцерської школи в Оренбурзі, у березні 1918 р. вступив добровольцем до полку ім. Костя Гордієнка Окремої Запорозької дивізії Армії УНР, у складі якого брав участь у боях з більшовиками й одержав звання хорунжого. Був особистим ад’ютантом Симона Петлюри (1920-1921).
Після поразки УНР жив в еміграції у Варшаві. Закінчив там Вищу школу політичних наук. У 1930-1939 рр. був послом польського сейму від українців Волині, рішуче відстоюючи їхні інтереси. А також у Рівному видавав газету «Волинь». У цей період відбулося і його зближення із Церквою: він прослухав курс богослов’я у Варшавському університеті, співпрацював із єпископатом і духовенством УАПЦ.
Переломним моментом у житті Степана Скрипника стало трагічне вбивство радянською владою його дружини у 1940 р., а також братів і матері. Відтак він вирішив присвятити себе служінню українському народу та боротьбі за національну автокефальну церкву. У 1942 р. прийняв постриг у ченці та став єпископом Переяславської УАПЦ. Невдовзі був ув’язнений гестапо. Завдяки зусиллям єпископату УАПЦ його звільнили, але заборонили служити.
З 1944 р. жив у Німеччині та Франції, розбудовуючи українську церкву як єпископ Паризький УАПЦ, допомагав евакуювати українське духовенство із родинами до Західної Європи. У 1947 р. в сані архієпископа був відряджений до Канади, де його обрали першоієрархом Української греко-православної церкви з титулом єпископа Вінніпезького і всієї Канади. У 1950 р. переїхав до США, де у 1971 р. в сані митрополита був обраний предстоятелем УПЦ у США, країнах Західної Європи, Південної Америки, Австралії і Нової Зеландії.
Одним із найвагоміших здобутків митрополита Мстислава у США стала побудова «Українського Єрусалиму» в Америці — духовного центру православної української діаспори у Саут-Баунд-Бруці (штат Нью-Джерсі). До складу комплексу входять храм Св. Андрія, де згодом митрополит був похований у крипті, семінарія Св.Софії, бібліотека, музей, консисторія, дім для пенсіонерів, пам’ятники митрополитові Василю (Липківському) і великій княгині Ользі, цвинтар — пантеон визначних українців.
На схилі літ доля підготувала для нього ще одну надважливу місію — долучитися до становлення української церкви в незалежній Україні. 30 жовтня 1989 р. він був проголошений патріархом УАПЦ в Україні та за кордоном, а 6 червня 1990 р. на помісному Всеукраїнському православному соборі у Києві — патріархом Київським і всієї України УАПЦ. Після проголошення УПЦ КП 1992 р. став її предстоятелем з титулом патріарха. Так йому вдалося реалізувати головний імператив свого служіння Україні — поєднати духовне відродження з відродженням національним.
Земний шлях патріарха Мстислава скінчився на 96-му році 11 червня 1993 р. у м. Ґрімсбі, Онтаріо, Канада.
Його іменем названі вулиці у Києві, Полтаві, Кам’янець-Подільському, в низці міст встановлено меморіальні дошки. З 1995 р. у Полтаві в будинку, де він народився, діє меморіальний музей.
