Олена Колодій. Курітіба. 1940-1970-ті рр. Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів
У творчості підкреслювала свій духовний зв’язок з Україною, її історією, народом, його прагненням до волі
Оксана Борушенко, історикиня
Олена Колодій — українська та бразильська поетеса, перекладачка, авторка низки поетичних збірок, популяризаторка української культури в Бразилії.
Олена народилася 12 жовтня 1912 р. у м. Круз-Машадо у найбільш «українському» штаті Бразилії — Парані, в родині українських іммігрантів першої хвилі з Галичини. Батько Олени — Михайло (Мігель) Колодій — був співзасновником першого українського товариства «Просвіта» в м. Курітібі (Парана) та першої української газети в Бразилії «Зоря». Від нього донька успадкувала любов до слова та місію популяризувати і зберігати українську культуру в Бразилії.
Ще юнкою, у 13 років, вона почала писати вірші португальською мовою. А у 1929 р. дебютувала у журналі «Marinha» з віршем «A Lágrima» (Сльоза). Отримавши в 1931 р. диплом вчителя, Олена Колодій вчителювала спершу у Ріо Негро, а згодом — у Курітібі (1937–1967).
Як перекладачка у 1950-х рр. О. Колодій редагувала португальські переклади українських поезій, що увійшли до книги «Antologia da poesia ucraniana» («Антологія української поезії», 1959; 1977), та перекладала португальською твори українських поетів, зокрема вірші Тараса Шевченка.
У своїй поетичній творчості (писала вона португальською) Олена Колодій відображала екзистенційні питання в житті людини, пошук взаєморозуміння та гармонії в людських стосунках, велич та красу природи тощо. Водночас в її поезії виразно простежується і любов до України, переживання за долю її народу, усвідомлення ментальної єдності з історичною батьківщиною. Так у збірці «Luz infinita» («Безкінечне світло», 1997) вона закликала українську молодь підтримувати традиції та берегти цінності свого народу. Також однією з особливостей її творчості стало започаткування в бразильській поезії жанру жіночих хайку. Всього за життя поетеси було видано понад 20 її поетичних збірок, зокрема «Paisagem Interior» («Внутрішній пейзаж», 1941), «Vida Breve» («Коротке життя», 1965), «Trilha Sonora» («Дзвінка стежка», 1966), Tempo («Час», 1970), «Infinito Presente» («Наявна безкінечність», 1980), «Poesia Mínima» («Найменша поезія», 1986), «Ontem, Agora» («Вчора-тепер», 1991), «Reika» («Рейка», 1993). Частина її творів залишається неопублікованою.
Творчість Олени Колодій відома і з кінофільмів. Так у фільмі С. Бака «Вавілон світла» (1992) вона читає власні вірші. А в 2006 р. на екрани вийшов документальний фільм Ж. Мело «Олена з Курітіби».
Життєвий шлях Олени Колодій завершився 15 лютого 2004 р. у м. Курітіба, Парана, Бразилія.
