Уже другий рік Українська Армія виконувала роль авангарду Європи в боротьбі з інтернаціоналом. Але виконувала цю роль самотньо, заливаючись кров’ю, в таких тяжких обставинах, в яких рідко які-небудь армії перебували… Держави Антанти в своїй політиці зробили велику помилку, поставившись вороже до України. Ця помилка дала себе відчути в 1920 році, коли Червона Армія кинулася на Польщу; вона дає знати себе й зараз і буде загрозою для мирного життя народів у майбутньому. Лише шляхом відновлення незалежної Української Держави Європа може позбутися від постійної загрози з боку совєтського імперіалізму
Олександр Удовиченко
Олександр Удовиченко – український військовий і громадський діяч, генерал-полковник Армії УНР в еміграції, віцепрезидент УНР в екзилі в 1954-1961 роках.
Народився 20 лютого 1887 року у Харкові. Походив із сім’ї військового. Закінчив реальну школу в Харкові (1905), Військово-топографічне училище в Санкт-Петербурзі (1908), Миколаївську Академію Генерального штабу (1916).
У роки Першої світової війни – на фронті. У 1917 році обіймав посаду начальника штабу дивізії. Брав активну участь в українізації частин російської армії. З жовтня 1917 року – військовий радник Симона Петлюри. Як начальник штабу Гайдамацького Коша Слобідської України відзначився у боях за завод «Арсенал» у Києві в січні 1918-го.
За Української Держави – старшина українського Генерального штабу, невдовзі – на боці Директорії Української Народної Республіки. Згодом – генерал-квартирмейстер групи військ Південно-Західного фронту Армії Української Народної Республіки, начальник штабу Гуцульського коша, командир стрілецької дивізії на більшовицькому фронті.
Із серпня 1919 року – командир групи українських військ, яка успішно протистояла Південній групі більшовицької 12-ї армії. У березні 1920 року сформував і очолив Залізну дивізію, яка вважається однією з найбоєздатніших частин Армії УНР. Брав участь у спільному з поляками поході на Київ, командував Правою групою військ Армії УНР.
У 1924-му емігрував до Франції. Спочатку влаштувався робітником на шахті. Очолював Товариство вояків УНР в еміграції. Був заступником міністра військових справ у складі Державного центру УНР в екзилі. Курував напрям розвідувальної і контррозвідувальної діяльності. Віце-президент УНР в екзилі (1954-1960).
Автор книг «Україна у війні за державність» (Вінніпеґ, 1954) і «Третя Залізна дивізія» (Нью-Йорк, 1971).
Помер 19 квітня 1975-го у Ментеноні (Франція).
