Никифор Григоріїв. Прага. Початок 1920-х рр. Родинний архів Григорієвих
Життєвий шлях Н. Григорієва проліг через низку важливих історичних етапів для українського народу: дві світові війни, розпад російської імперії, Українська національна революція 1917-1921 рр., міжвоєнна еміграція в Європі, третя хвиля української еміграції до США та інституалізація там української діаспори. І він був активним учасником кожного з них.
Ольга Сухобокова, історикиня
Никифор Григоріїв — український політик, громадський і державний діяч, освітянин, суспільствознавець, публіцист, видавець. Один із лідерів Української національної революції 1917-1921 рр., міністр освіти Української Народної Республіки (УНР), співзасновник українського еміграційного осередку у Чехословаччині, перший директор Української служби «Голосу Америки» (1949-1953).
Народився у багатодітній сім’ї сільського вчителя у 1883 р. в м. Бурти на Черкащині. Керуючись прагненням присвятити життя служінню своєму народу, став вчителем. Працюючи у школах на Київщині та Поділлі (1904-1915), увійшов до українського національно-культурного руху та керівництва подільських «Просвіти» і Товариства українських поступовців, очолив філію останнього.
Відтак за Української революції 1917-1921 рр. Н. Григоріїв був активним діячем Української Центральної Ради, її Малої Ради, Української партії соціалістів-революціонерів, головою Ради солдатських депутатів Київського військового округу, міністром освіти, керівником Інформбюро Армії УНР.
Після поразки УНР на еміграції, у Польщі, Чехословаччині, США і Канаді, продовжив діяльність, спрямовану на національно-політичне, соціально-економічне та культурне визволення України. Так, у Чехословаччині він — один з лідерів Празької групи Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), співзасновник (з Микитою Шаповалом) Українського громадського комітету, Українського інституту громадознавства у Празі, Української господарської академії, Українського вищого педагогічного інституту імені М. Драгоманова, Українського робітничого університету, Української селянської спілки, Українського національного музею-архіву та інших українських інституцій. А також — низки видавництв та суспільно-політичних часописів, зокрема, журналу «Нова Україна», які редагував,
У середині 1920-х рр. розробив концепцію єдиного українського національного фронту на еміграції, а в 1930-х рр. — програму українського національно-визвольного руху в Другій світовій війні, що ґрунтувалася на об’єднанні українців та здобутті підтримки міжнародної демократичної спільноти.
У США Н. Григоріїв став співорганізатором та першим директором Української служби «Голосу Америки» (1949-1953), заклав основи її роботи на подальші роки. Так нарешті йому вдалося об’єднати українців з обох боків океану в єдиний (хоч і умовний) національний фронт на основі спільних цінностей та ідеї боротьби за визволення України.
У цій боротьбі 5 серпня 1953 р. у Нью-Йорку й обірвалося його життя.
Як суспільствознавець, просвітник та публіцист Никифор Григоріїв залишив по собі значний доробок, що складає понад 250 праць, серед яких «Мораль», «Історія України в народних думах та піснях», «Підстави української національно-державної політики», «Основи націознання», «Українська національна вдача», «The War and Ukrainian Democracy».
