Микита Шаповал. Прага. 1926 р. Родинний архів Григорієвих
Вийшовши, за його словами, «з нетрів українського села», із багатодітної наймитської родини, за свій 50-літній вік М. Ю. Шаповал зміг піднятися до рівня мислителя, чиї здобутки і праці по праву мали б бути гордістю нашого народу і збагатити цивілізацію в цілому.
Олександр Юренко, історик та соціолог
Микита Шаповал — український громадський та політичний діяч, фундатор вітчизняної соціології, публіцист, лісовод, поет. Один із лідерів Української революції 1917-1921 рр. та української громади у Чехословаччині. Засновник і керівник Українського громадського комітету у Празі, Українського інституту громадознавства та низки українських освітніх, наукових і громадських інституцій у Чехословаччині.
Микита Шаповал народився 26 травня (8 червня) 1882 р. у с. Сріблянка поблизу Бахмута на Донеччині. Навчався у лісничій школі м. Новоглухівка (1900) і в юнкерській піхотній школі в Чугуєві (1906) на Харківщині, Харківському університеті та Київському комерційному інституті (1917).
Від початку ХХ ст. був активним учасником українського національного руху. Член Революційної української партії (РУП, 1901) та один із організаторів і керівників Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР). Разом із Павлом Богацьким заснував літературно-громадський та науковий журнал «Українська Хата» (Київ, 1909-1914), а його публіцистичні статті того часу лягли в основу «хатянства» — радикального напряму української громадсько-політичної та літературно-мистецької думки, що відстоювала національний характер української культури та необхідність політичної боротьби.
Водночас М. Шаповал виявив себе як видатний вчений-лісовод, організатор лісівництва, автор перших українських посібників з лісівництва, голова Всеукраїнської Лісової Спілки (1917).
У 1917 р. Микита Шаповал — член Центральної Ради, Малої Ради, перший редактор газети «Вісти з Української Центральної Ради», співавтор Універсалів. У грудні 1917 – січні 1918 рр. виконував обов’язки генерального секретаря, а потім — Міністра пошт і телеграфу в уряді Володимира Винниченка. Член Всеросійських та Українських установчих зборів. Співзасновник Українського національного союзу, що здійснив повстання проти гетьмана Павла Скоропадського (1918). За Директорії — Міністр земельних справ (грудень 1918 – лютий 1919).
З жовтня 1919 р. і до останніх днів Микита Юхимович жив у Чехословаччині, де очолив УПСР. За підтримки президента Т. Масарика заснував разом з Никифором Григорієвим Український громадський комітет у Празі (1921-1925) та розгорнув безпрецедентну допомогову, культурну, освітньо-наукову, громадсько-політичну діяльність для українських вигнанців та визволення їхніми силами України. М. Шаповал — організатор низки українських інституцій у Чехії: Української Господарської Академії в Подєбрадах, Українського Високого Педагогічного Інституту ім. М. Драгоманова, Українського інституту громадознавства в Празі та Українського робітничого університету, директором яких був, а також низки інших установ і організацій.
У Празі він реалізував свій талант і науковця-соціолога, залишивши велику наукову спадщину («Загальна соціологія», «Суспільна будова» та ін.), та видавця і редактора, зокрема журналу «Нова Україна». За своє 50-літнє життя встиг опублікувати 36 книг, 3 збірки поезії та 340 статей, які донині залишаються актуальними і водночас недостатньо поцінованими, як зауважує один із перших у незалежній Україні біографів М.Шаповала Олександр Юренко.
В огні невпинної праці та постійного продукування нових ідей життя Микити Шаповала обірвалося 25 лютого 1932 р. у м. Ржевніце біля Праги.
