МИКОЛА КРИЧЕВСЬКИЙ. ЖИТТЯ В ЕМІГРАЦІЇ

Микола Кричевський, відомий французький аквареліст ХХ ст. і майстер ліричного пейзажу, починав свій творчий шлях у Києві в майстерні батька – знаного мистця Василя Григоровича Кричевського. Проте розкрити свій художній потенціал йому вдалося тільки в еміграції.

Серед ранніх захоплень юного мистця, окрім живопису, був театр. Кричевський працював з трупою Миколи Садовського, одного з корифеїв українського театру: спершу виконував декорації до вистав та епізодичні ролі в постановках, а згодом став головним театральним декоратором трупи. 

Микола Кричевський (перший вгорі зліва) в колі трупи Миколи Садовського
на закордонних гастролях. Закарпаття. Чехословаччина. 1920-ті.
ЦДАВО України

У 1919 році в складний для України історичний період Микола Кричевський отримав унікальну нагоду – разом із трупою Садовського виїхати на закордонні гастролі. Це був його щасливий квиток на шляху до творчої самореалізації. 

Спочатку разом з акторами Кричевський прибув до Кам’янця-Подільського, згодом переїхав до Закарпатської України, яка тоді входила до складу Чехословаччини. 19 серпня 1921 року трупа прибула в Ужгород на запрошення головного відділу «Просвіти». Миколу Садовського обрали мистецьким керівником «Руського театру» – першого професійного українського театру на Закарпатті. За нетривалий час Садовський як режисер підготував прем’єрну постановку опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм». Художнє оформлення до неї виконав Микола Кричевський. Мистець також виступив на сцені, зігравши одну з епізодичних ролей – Селіх-Аги. 

В Ужгороді Микола познайомився з відомим художником і педагогом, одним із засновників закарпатської школи живопису Йосипом Бокшаєм, деякий час у нього вчився. Ужгород захоплював Кричевського, сюди до початку 1930-х років він приїздив щоразу, як випадала нагода. Тут йому навіть вдалося влаштувати кілька персональних виставок.

Микола Кричевський. Базар в Ужгороді. Папір, гуаш. 1923-1924. Приватне зібрання

Далі географія Миколиних подорожей розширилася: художник прибув з трупою Садовського до Праги. Тут він поставив перед собою непростий вибір: театр чи малярство. Врешті переважило останнє й художник відділився від акторської трупи. 

Наприкінці 1923 року Кричевський вступив на навчання до Української студії пластичного мистецтва в Празі, а в 1926 році розпочав навчання у ще одному не менш престижному місцевому мистецькому виші – Художньо-промисловій школі. Тут, у декоративній майстерні професора Арношта Гофбауера (Arnošt Hofbauer), художник студіював живопис і графіку, особливо ретельно вивчаючи техніку деревориту. 

Микола Кричевський. Прага. Чехословаччина. 1920-ті. Музей української діаспори

У Празі Микола приєднався до місцевої української мистецької громади. У коло його спілкування входили Катерина Антонович, Василь Касіян, Галина Мазепа, Петро Холодний (Молодший), а також Михайло Андрієнко-Нечитайло. З останнім художника поєднував спільний напрям роботи – створення театральних декорацій. 

У 1927 році Кричевський взяв участь у масштабній виставці сучасної української графіки в Брюсселі, яка діяла з 23 квітня по 15 травня у приміщенні місцевого Музею книги (Le Musée du livre). Українські часописи Праги та Парижа повідомляли, що організаторам виставки вдалося зібрати близько 300 графічних творів українських мистців, зокрема Миколи Глущенка, Георгія Нарбута, Олени Кульчицької, Василя Касіяна, Софії Налепінської-Бойчук, Петра Холодного (Молодшого). Виставка отримала схвальні відгуки преси та зацікавила широкий загал.

У своїх ранніх роботах Микола Кричевський, попри відчутний вплив традиційної академічної школи та авторської манери Бокшая, намагався виробити власний художній стиль. У характеристиці, виданій Миколі Художньо-промисловою школою разом із атестатом у 1929 році, вказано, що він надавав перевагу декоративним тенденціям на противагу композиції та фігуративному образу. Це яскраво відобразилося в пейзажах «Ужгород» (1925), «Лісова річка» (1925), портреті «Стара з гарбузами» (1924), виконаних у техніці пастелі. Ці картини, об’єднані декоративізмом синьо-зелених відтінків, Кричевський написав у період перебування в Ужгороді й Празі. 

Микола Кричевський. Стара з гарбузами. Папір, пастель. 1924. Музей української діаспори

Закінчивши Художньо-промислову школу в 1929 році, Микола переїхав із Праги до Парижа – мистецької столиці Європи, яка завжди відкривала широкі можливості для мистців. Там художник розпочав нову сторінку свого творчого емігрантського життя, ввійшовши в коло місцевої української мистецької громади – «Un Groupe Ukrainien» («Українська група»). 

Група українських митців у Парижі. Зліва направо у верхньому ряду:
Михайло Андрієнко-Нечитайло, Климент Редько, Василь Перебийніс, Микола
Глущенко, Василь Ємець, Василь Хмелюк, Олександр Лагутенко, Микола
Кричевський, Олександр Савченко-Більський, Роман Турин. Зліва направо у
нижньому ряду: Олекса Третяків, Северин Борачок. 1933. ЦДАМЛМ України

Винайнявши скромне помешкання по вулиці Émile-Pierre-Casel, Микола Кричевський почав регулярно ходити до Лувра й виконувати копії картин відомих художників. Саме так він удосконалював свої творчі здібності. Згодом копії набули настільки професійного вигляду, що майже не відрізнялися від оригіналу. «Багато заможних буржуа – французьких і американських – хотіли мати у себе як не оригінал, то хоч копію «великих» – Коля це робив знаменито. Коли я була у нього в 1959 році, то якраз бачила велике полотно, «Наполеона», здається. Також бачила декілька «Гварді». Це був добрий заробіток, і Коля чесно на звороті писав «копія», – згадувала племінниця художника, українська й американська мисткиня Катерина Кричевська-Росандіч (Катерина Кричевська-Росандіч, «Мої спогади», 2006).

На початку творчої кар’єри в Парижі Миколі велося нелегко: художник він був невідомий, його робіт майже ніхто не купував. Заробітком на життя для Кричевського став дизайн тканинних узорів, створення декоративних панно для оформлення паризьких кав’ярень, а також декорацій для постановок у місцевих театрах («Театрі Митців» – «Le Théâtre des Arts» і «Театрі Еберто» – «Le Théâtre Hebertot»), куди художника час від часу запрошували працювати за рекомендаціями його друга Михайла Андрієнка-Нечитайла.

Навесні 1930 року Микола Кричевський взяв участь у виставці, організованій «Українською групою» в галереї «Студіо 28» на Монмартрі, а згодом, у тому самому році восени, разом із двома художниками-емігрантами з України Василем Хмелюком та Василем Перебийносом митець представив свої роботи на груповій виставці в «Galerie de l’Atelier Français» у Парижі. Обидві виставки стали потужним поштовхом у мистецькій кар’єрі Миколи. 

Запрошення на виставку «Української групи» в галереї «Студіо, 28».
Париж. Франція. 1930. ЦДАМЛМ України

Один із перших, хто розгледів художній талант Кричевського, – одесит-емігрант Володимир Райкіс, директор паризької галереї «Зак» (Galerie «Zak»). Галерея була доволі відомою, на початку 1920-х років тут відбулася персональна виставка Василя Кандінського, а також експонувалися роботи таких знаних у Європі мистців, як Амадео Модільяні й Марк Шагал. Райкіс почав виставляти роботи Кричевського в галереї та продавати їх. Саме в цій галереї Микола влаштував чи не найбільше персональних виставок.

Зліва направо: Володимир Райкіс, власник паризької галереї «Зак»,
та Микола Кричевський. Париж. Франція. 1950-ті. Музей української діаспори

У червні 1932 року зусиллями Асоціації українських незалежних миcтців у Львові було організовано виставку сучасної української графіки, в якій Кричевський також узяв участь. Зазначені в каталозі твори художника, серед яких екслібрис історика й мистецтвознавця Вадима Щербаківського, мали великий успіх, тож місцевий музей (нині Національний музей у Львові ім. А. Шептицького) залишив їх у своїй колекції. Проте подальша доля творів була невтішною. У 1952 році згідно з постановою радянського уряду з музею вилучили багато творів, які не відповідали тогочасній ідеології. Насамперед це стосувалося картин українських мистців, котрі проживали за кордоном. Спочатку твори, зокрема й авторства Кричевського, перевели у спецфонд, а потім знищили.

Протягом 1930-х років Микола подорожував, відкриваючи для себе нові куточки Франції – Ментон, Ніццу, Котеретс, Ренн. Ці мальовничі французькі місцини надихнули його написати чимало пейзажів: «Лувіньє-дю-Дезер» (1936), «Море» (1937), «Мон-Сен-Мішель» (1938) та багато інших. Усі акварелі Кричевського цього періоду вирізняються висвітленою кольоровою палітрою, легкістю і невимушеністю, відчуттям прозорості води й невагомості архітектури.

Микола Кричевський. Мон-Сен-Мішель. Папір, акварель, пастель, туш. 1938. Музей української діаспори

Наприкінці 1930-х років мистецька активність української громади в Парижі послабилася: художні угрупування почали розпадатися, а мистці – гармонійно вливатися в художнє середовище французької столиці. Такою була доля й Миколи Кричевського. 

У 1939 році художник оселився в невеликій паризькій квартирі по вулиці Верней (Rue de Verneuil) поблизу Лувра. Її добре описав у своїх спогадах лікар, мистецтвознавець і колекціонер Володимир Попович, якому в 1950-х роках вдалося побувати в гостях у художника: «Кричевський був самітній і займав мале мешкання, яке було досить густо закладене меблями та рамами. Робітня мистця була велика і ясна і майже на половину заставлена образами, підрамками та рамами, які стояли рядами один над одним у досить великому порядку, як на маляра. В кімнатці, через яку ми проходили до робітні, висів на стіні малий, дуже гарний краєвид (олія) роботи його батька Василя Г. Кричевського. […] На стінах робітні не було ні образів, ні жодних прикрас» (Володимир Попович, «Нотатки з мистецтва», 1981).

З початком Другої світової війни Микола Кричевський пішов добровольцем в армію. Більшу частину служби провів у Марселі. Про це свідчать архівні фото й картини, які йому вдалося написати на початку 1940-х років: «Куточок Марселя» (1940), «Індустріальна частина Марселя» (1941), «Набережна Марселя» (1941). У цей самий час художник створив кілька пейзажів Відня: «Віденський палац» (1942), «Відень» (1942).  Загалом про цей період життя художника відомо небагато. Племінниця мистця, українська американська мисткиня Катерина Кричевська-Росандіч так описувала воєнні сторінки біографії дядька: «Коли почалася Друга світова війна, Коля зразу ж пішов добровольцем на фронт. І через його вік, і взагалі став кухарем в похідній кухні і варив французьким солдатам український борщ із салом, і французам його борщ дуже смакував» (Катерина Кричевська-Росандіч, «Мої спогади», 2006). 

Микола Кричевський біля польової кухні. Марсель. Франція. Липень 1940. Музей української діаспори

Микола Кричевський. Відень. Полотно, олія. 1942. Музей української діаспори

У 1944 році, після звільнення Парижа від окупації, за сприяння місцевої української бібліотеки «Кобзар» Микола Кричевський видав графічну серію – альбом «7 дереворитів» накладом 250 примірників. Кожен відбиток було виконано на фірмовому папері «Cansos & Montgolfier». Микола створив ці дереворити ще в період перебування в Ужгороді в 1927–1928 роках, але нагода видати їх випала аж через п’ятнадцять років. Це сім закарпатських пейзажів: «Ужгородський замок», «Вулиця Ужгорода», «Біля Ужгорода», «Карпатський ліс», «Хуст», «Гірський пейзаж» і «Циганське село». Передмову до альбому написав один із найкращих друзів художника – французький письменник-драматург Шарль де Пейре-Шаппюї.

Микола Кричевський. Ужгородський замок. З альбому «7 дереворитів». Гравюра на дереві. 1944.
Центральний державний архів громадських об’єднань та україніки

Ще одне досягнення Миколи в галузі графіки – створення унікальної серії ілюстрацій – 45 рисунків та 9 буквиць пером і пензлем – до повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Книгу переклав французькою Серж Татарула й видав П’єр Ардо в Парижі 10 листопада 1945 року. Окрім книги, збереглися унікальні замальовки художника до неї: яскраві й характерні образи українських козаків – з люлькою, на коні, біля хати, а також заголовні літери до розділів книги з персонажами повісті біля них. 

Микола Кричевський. Ілюстрації до французького видання повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба».
Папір, олівець, туш. 1945. Музей української діаспори

Микола Кричевський працював у різних техніках (акварель, гуаш, олія, дереворит, рисунок олівцем, пером, тушшю) та жанрах (пейзаж, натюрморт, портрет, книжкова ілюстрація, театральні декорації), навіть розписував церкви, але справжнє визнання здобув саме як аквареліст – майстер ліричного пейзажу. Художник поєднав акварель і підводку тушшю, виробивши авторську техніку, що потребувала швидкості та неабиякої майстерності виконання. 

Кричевський любив три міста – Париж, Венецію та Нью-Йорк. Удома у французькій столиці він часто ходив до набережної Сени. Це було його улюблене місце для етюдів. Ідучи писати картини, мистець обов’язково вдягав білу сорочку й краватку, навіть коли було неймовірно спекотно, і ніколи не бруднився фарбою. Годинами він міг сидіти на одному місці, виконувати зарисовки міста: «Собор Паризької Богоматері» (1947), «Сена» (1949), «Новий Міст» (1960). Таким було ставлення художника до власного процесу творчості. 

Микола Кричевський. Париж. Полотно, олія. 1958. Музей української діаспори

Микола Кричевський за роботою. Набережна Сени. Париж. Франція. 1950. Музей української діаспори

До Венеції мистець навідувався двічі на рік – навесні й восени, починаючи з 1948 року. Його захоплювала старовинна архітектура міста, яку він часто писав, та унікальні колекції місцевих музеїв. А ще саме у Венеції мешкали його друзі – сеньйор і сеньйора Ді Лернії, власники невеличкого готелю «Універсо» (зараз «Hotel Universo Nord»), у яких Микола зупинявся незмінно.

У 1954 році мистець представив свої акварелі Венеції на персональній виставці в паризькій галереї «Зак». Виставка тривала з 4 по 18 листопада й мала великий успіх серед публіки та мистецьких критиків: «Венеційські акварелі Миколи Кричевського можуть бути чудовими ілюстраціями до видання про Місто Дожів. …Вони розкривають усю красу архітектури, всю м’якість повітря. І суворість каменю, і легкий подих вітру, і прозорість неба – все це досягається легким торканням мазка…» (Chabanon «Le peintre» nov. 15, 1954). 

Микола Кричевський. Вид на собор Сан-Джорджо-Маджоре. Папір, акварель. 1949. Музей української діаспори

З 1954 року художник регулярно приїздив до США навідати рідних: брата Василя Кричевського (Молодшого) з дружиною Оленою й донькою Катериною (мешкали в Каліфорнії) та сестру по матері Марію Кобахідзе (проживала з чоловіком Ґіві спочатку в Нью-Йорку, а згодом – у Вашингтоні). Мати художника Варвара Іллівна залишилася в Україні, куди з огляду на зрозумілі причини мистець ніколи не приїздив, але завжди писав. 

Миколу захоплювали нью-йоркські міські краєвиди – американські хмарочоси, які так відрізнялися від старовинної архітектури Парижа та Венеції. Якось мистцеві навіть випала нагода писати велике місто з висоти пташиного польоту. Цим він завдячував випадковому знайомству з директором знаменитого Empire State Building. Чоловік запросив художника до свого кабінету на один із горішніх поверхів хмарочоса. Там Микола зміг побачити Нью-Йорк у всій красі та написати картину. 

Микола Кричевський. Нью-Йорк. Папір, акварель. 1956. Приватне зібрання

У США Кричевський активно працював у жанрі портрета – часто писав твори на замовлення. Сьогодні більшість із них зберігається у приватних колекціях, і лише окремі полотна можна побачити в музейних зібраннях: «Портрет Катрусі» (1955), «Портрет невідомої» (1956), «За читанням» (1959).

Микола Кричевський. Портрет Катрусі. Полотно, олія. 1955. Музей української діаспори

Микола Кричевський пише портрет Катрусі.
Пало-Альто. Каліфорнія. США. 1955. Музей української діаспори

З 1956 року мистець часто навідувався до Канади. В Торонто мешкав його друг-емігрант, громадський діяч та меценат, засновник і редактор місцевого українського журналу «Ми і світ» Микола Колянківський. У 1957 році він зі своєю дружиною Ольгою заснував у Торонто однойменну з журналом мистецьку галерею. На цей крок подружжя спонукав саме Микола Кричевський: «Це його картини надихнули нас ідеєю заснувати першу українську галерею, і на них вона в першій мірі розвинулася» (Микола Колянківський, «Ми і світ», 1961). 

В останні роки життя художника в його творчості особливо відчутною стала українська тематика. Спогади Миколи про батьківщину яскраво проявилися в його творах 1957–1961 років: «Осінній краєвид з церквою» (1957), «Спогади з України» (1960), «Перед дощем» (1961) та інші. Усі вони – своєрідні ремінісценції Кричевського на тему батьківщини, про яку він ніколи не забував: «Микола Кричевський завжди говорив про себе як про французького художника, але з ремаркою про те, що народився в Україні. Саме так він був сприйнятий французькими критиками» (Вадим Павловський, «Свобода», 1966).

Микола Кричевський. Пейзаж. Полотно, олія. 1960. Приватне зібрання

Помер миcтець у Парижі, похований на цвинтарі Баньйо (Cimetière de Bagneux). Сьогодні стан його могили залишається під великим питанням. Згідно з французьким законодавством за землекористування та утримання поховання треба платити. Перша і єдина оплата була здійснена у 1961 році  й досі не поновлювалася…

Творчість Миколи Кричевського стала самобутнім явищем у європейському мистецтві середини ХХ ст. Художник зумів продемонструвати досконале володіння акварельною технікою, активно брав участь у виставках, часто влаштовував персональні.

У 1999 році в Українському музеї в Нью-Йорку відбулася прощальна зустріч із його творами. Експонувалися картини мистця з родинної колекції Кричевських, усі охочі могли побачити їх у період з 20 лютого по 7 березня. 10 березня виставку продемонстрували в Посольстві України у Вашингтоні, після чого твори перевезли в Україну й розподілили між музеями.

Сьогодні творча спадщина Миколи Кричевського налічує близько семи тисяч робіт, які зберігаються в музейних зібраннях і приватних колекціях різних країн світу.