Михайло Драгоманов. Погрудне у темному костюмі. Зроблене у Софії (Болгарія). З альбому Івана Франка. 1880-ті роки. Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка. CC BY-NC-SA / Дім Франка / Franko House/
В особі Драгоманова побачили ми, побачила Європа перший раз новий тип – свідомого європейця і не менше свідомого українця.
Іван Франко
Михайло Драгоманов — український громадський та політичний діяч, публіцист, засновник українського соціалізму, активний діяч української політичної еміграції у Європі ХІХ ст.
Народився у 1841 році на Полтавщині в родині нащадків козацької старшини. Його сестрою була письменниця Олена Пчілка, мати Лесі Українки. Освіту здобув у Гадяцькому училищі, Полтавській гімназії та на історико-філологічному факультеті Університету Святого Володимира, який закінчив 1863 року. Викладав у цьому ж університеті, читав курси з історії Стародавнього світу та Нової історії. У 1860-х роках сприяв створенню україномовних недільних шкіл у Києві.
У 1863 році вступив до організації «Громада», що виступала за культурну автономію українців і розширення їхніх прав у межах імперії. Його наукова діяльність була тісно пов’язана з публіцистикою: у працях з історії, культури та етнографії він піднімав і політичні теми. У 1870-х роках активно співпрацював із галицькими діячами й подорожував Західною Європою, знайомлячись із європейським політичним досвідом.
Через політичну активність потрапив під переслідування й 1875 року виїхав за кордон: спочатку до Австрії, а згодом — до Швейцарії, ставши одним із перших українських політичних емігрантів. У Женеві (Швейцарія) видавав збірник «Громада» (1876–1880), у якому писав про Україну та інші слов’янські народи, а також поширював нові ідеї науки й політики серед українців.
У 1889 році був запрошений викладати в Софійському університеті (Болгарія) й працював там до смерті того ж року. Похований на Центральному цвинтарі Софії.
Драгоманов залишив значну наукову й публіцистичну спадщину та справив великий вплив на українську інтелігенцію й ліві течії національного руху. У своїх поглядах він поєднував ідеї європейського лібералізму, демократії та соціальної справедливості з прагненням до національного розвитку України. Він виступав проти самодержавства, відстоював громадянські свободи, парламентаризм, місцеве самоврядування, а також роль освіти й культури у суспільному поступі.
