Ізидора Косач-Борисова

1888-1980
Громадсько-політична сфера Література та видавництво
Ізидора Косач. Київ. 1911 р. Архів УВАН
Ізидора Косач-Борисова. Київ. 1940 р. Архів УВАН

Її поважали не лише за приналежність до знатного і заслуженого перед Україною роду, але як яскраву і талановиту особистість… Життєрадісна, завжди оптимістично настроєна Ізидора наприкінці свого життя зізнавалася, що воно у неї було цікаве, барвисте, багате на зустрічі з оригінальними людьми і, незважаючи на деякі удари долі, — щасливе.

Тамара Скрипка, літературознавиця

Ізидора Косач-Борисова — українська мемуаристка, викладачка, перекладачка, діячка культури, агроном за фахом. Член-кореспонденка УВАН, почесна членкиня Союзу українок Америки. Донька Олени Пчілки та молодша сестра Лесі Українки.

Ізидора народилася 21 березня 1888 р. у с. Колодяжному на Волині наймолодшою, шостою, дитиною в родині Петра та Ольги Косачів. Початкову освіту здобула вдома під наглядом старших братів і сестер, закінчила гімназію у Києві, Жіночі сільськогосподарські курси у Петербурзі та Київський політехнічний інститут (одна з перших студенток сільськогосподарського факультету), здобувши фах агронома, та з 1911 р. почала професійну кар’єру у Кишиневі.

У 1912 р. вийшла заміж за агронома Юрія Борисова й через два роки народила доньку Ольгу. Викладала у Кам’янці-Подільському, з 1925 р., оселившись у Києві, — у сільськогосподарських інститутах Києва та Білої Церкви, а також перекладала з французької. Авторка праць із фізіології рослин.

З кінця 1920-х років на неї та її родину почався наступ влади. Спершу в 1930 р. за сфабрикованою справою до сталінських таборів було вислано її чоловіка, де він і загинув. А в 1937 р. через наклеп на засланні в Архангельській області опинилася й Ізидора. До Києва вона повернулася в 1940 р. завдяки зусиллям української інтелігенції та через наближення 70-річчя з дня народження Лесі Українки. Її та сестру Ольгу залучили до підготовки урочистостей.

Під час німецької окупації Києва Ізидора, хоча і не належала до ОУН, була обрана до складу Української національної ради. Через це у 1942 р. була заарештована гестапо. Невдовзі їй пощастило звільнитися з ув’язнення.

Восени 1943 р. разом із донькою та онуками Михайлом і Ольгою, Ізидора виїхала з України. «Хочеться лише, щоб всі близькі, дорогі люде вижили, щоб жити разом і щоб ніхто не займав», – писала вона про те рішення. Окремо з України вибралася і її сестра Ольга. Після перебування в таборі ДіПі у Німеччині у грудні 1949 р. родина прибула до США й оселилася у м. Нью-Маркет (штат Нью-Джерсі). На початку Ізидора, як і більшість повоєнних емігрантів, працювала мийницею посуду. Згодом співпрацювала з жіночими громадськими організаціями, зокрема Союзом українок Америки, очолювала Комітет при УВАН у США для видання праці Ольги Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчости» (1970) та була почесною головою Світового комітету вшанування пам’яті Лесі Українки. Вона й сама написала спогади про Олену Пчілку, Лесю Українку, Миколу Лисенка, рідне Колодяжне та Зелений Гай, доповнивши біографії своїх знаменитих рідних цікавими деталями, а також опублікувала в журналі «Наше життя» спогади про своє перебування на каторзі.

Ізидора Косач померла на 93-му році життя 12 квітня 1980 р. у м. Піскатавей, штат Нью-Джерсі. Похована на українському цвинтарі Святого Андрія в Саут-Баунд-Бруці (Нью-Джерсі).