Іван Боберський зі снігоступами. Вінніпег. 1932. Осередок
Його життєвий шлях своєрідним чином фокусує усю бурхливу епоху кінця ХІХ – початку ХХ століття; і є своєрідним взірцем українського патріотизму, непідробної вірності національній ідеї, далекоглядної турботи про майбутнє, про молодь, про спорт; взірцем відповідальності, працелюбства, сили волі, шляхетності.
Оксана Вацеба, педагогиня
Іван Боберський – український педагог, громадський діяч, перший популяризатор української фізичної культури як засобу пробудження національної свідомості народу, повноважний представник уряду ЗУНР у США й Канаді.
Іван Боберський народився 14 серпня 1873 р. у с. Доброгостів на Львівщині. Вищу освіту здобував в університетах Львова, Відня й Граца. У Німеччині, Швеції, Чехії й Франції вивчав методику фізичного виховання і спорту.
У 1900 р. повернувся до Львова й розпочав впроваджувати у життя здобуті в Європі знання. Популяризував заняття фізкультурою та спортом. У 1901 р. разом із колегами створив Учительський гурток для підготовки вчителів руханки, ініціював будівництво у Львові стадіону. Взяв активну участь у діяльності та розбудові товариства «Сокіл» («Сокіл-Батько»). Першим увів в обіг українську спортивну термінологію, якою у західному регіоні України широко послуговувалися до початку Другої світової війни: «копаний м’яч» (футбол), «гаківка» (хокей), «стусан» (бокс), «лещетарство» (лижний спорт) та ін.
У роки Першої світової війни Іван Боберський взяв участь у формуванні легіону Українських січових стрільців, долучився до роботи Головної української ради. У 1918 – 1919 рр. обіймав посаду референта пропаганди у Державному секретаріаті військових справ Західноукраїнської Народної Республіки.
Від 1920 р. Іван Боберський – повноважний представник уряду ЗУНР у США й Канаді, а згодом – представник Товариства опіки над українськими переселенцями ім. Св. Рафаїла в Канаді. В Америці вивчав життя українських емігрантів, збирав матеріали про українські видавництва й друковані видання, про організацію шкільництва. Він читав лекції, заохочував українських емігрантів до створення спортивних гуртків й заняття спортом.
І. Боберський надавав допомогу українцям у питаннях виїзду до Америки. Так, у 1925 р. до діяча звернувся молодий хореограф Василь Авраменко, який тоді жив у Галичині, з проханням допомогти отримати дозвіл на виїзд до Америки. Боберський не лише надав необхідну допомогу, а й у подальшому допомагав вирішувати як побутові, так і робочі питання.
Від 1932 р. І. Боберський мешкав на батьківщині своєї дружини, у тодішній Югославії, у містечку Тржичі. Помер 17 серпня 1947 р. у Тржичі (нині місто в Словенії).
В. Авраменко в одному з листів 1925 р. до свого старшого товариша Іван Боберського слушно зауважив: «… Ваше золоте ім’я буде у памяти доки буде жити український народ».
