Іван Багряний. Німеччина. 1950-ті рр. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України
Я вернуся до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська.
Іван Багряний
Іван Багряний (справжнє прізвище Лозов’ягін) — український письменник, публіцист, громадсько-політичний діяч, основоположник «табірної прози» в українській літературі, один із засновників Української революційно-демократичної партії, віце-президент Української Народної Республіки (УНР) в екзилі, представник третьої (політичної) хвилі еміграції.
Народився діяч 2 жовтня 1906 року в місті Охтирка Харківської губернії. У 1923 р. закінчив Краснопільську художньо-промислово-керамічну профшколу. Працював на шахтах Донеччини, у різних газетах, Охтирському дитячому містечку, писав вірші. У другій половині 1920-х рр. навчався на фотокіновідділенні живописного факультету Київського художнього інституту, який не закінчив через матеріальні труднощі.
Наприкінці 1920-х рр. вступив до Майстерні революційного слова (МАРС), який перебував в опозиції до радянської влади. Написану ним поему «Ave Maria» (1929) заборонила цензура. У 1932 р. І. Багряного заарештували й засудили на заслання на Далекий Схід. Згодом пережите описав у романах «Тигролови» (1943) і «Сад Гетсиманський» (1950), якими започаткував в історії української літератури «табірну прозу».
У роки Другої світової війни приєднався до українського підпілля, працював обласним референтом пропаганди у Головному осередку пропаганди Організації Українських Націоналістів (ГОП ОУН), взяв участь у створенні Української Головної Визвольної Ради.
Від 1945 р. проживав у Західній Німеччині. Брав активну участь в українському житті в епоху ДіПі. Головна мета діяльності в німецький період — відновлення незалежності України. Був одним із творців, лідером та ідеологом Української революційно-демократичної партії, яка наприкінці 1940 – на початку 1960-х рр. була однією із найчисельніших партій української еміграції. Брав активну участь у діяльності Державного центру Української Народної Республіки в екзилі. Видавав газету «Українські вісті» (м. Новий Ульм), написав публіцистичні статті (понад 200), памфлет «Чому я не хочу вертатись до СССР». Видавав свої художні твори, зокрема й іноземними мовами. Планував писати кіносценарії для Голівуду. З діловими візитами відвідував США, Канаду, Англію.
Похований у м. Новий Ульм. На надгробній плиті викарбувано слова із поеми «Золотий бумеранг»: «Ми є. Були. І будем ми / Й Вітчизна наша з нами».
