Докія Гуменна. Нью-Йорк. Початок 1950-х рр. Архів УВАН
Сидять (зліва направо): Юрій Шевельов, Йосип Гірняк, Докія Гуменна; за ними — Юрій Лавріненко і Григорій Костюк. 1947 р. Архів УВАН
Якби в інших народів була така письменниця, з неї зробили би національну героїню: писали монографії, знімали кіно- та телефільми, вручали державні нагороди.
Микола Мушинка, фольклорист, українознавець, мистецтвознавець
Докія Гуменна — українська письменниця-емігрантка, літературна спадщина якої становить понад 30 томів. Серед них низка творів про українську діаспору.
Народилася 10 (23) березня 1904 р. у Жашкові на Черкащині. Закінчила педагогічну школу в м. Ставищі та Інститут народної освіти. Водночас писала і вже у 20 років почала друкуватися у часописах (в 1924 р. вийшов її перший нарис «У степу») та увійшла до спілки селянських письменників «Плуг». До початку 1930-х рр. було опубліковано низку нарисів Д. Гуменної, зокрема «Стрілка коливається» (1930), репортажі, оповідання, повісті («Кампанія», 1931), в авторитетних виданнях.
За правдиве висвітлення життя українського села 1920-1930-х рр. письменниця зазнала цькування цензорів і колег. Після кількарічної перерви вона зважилася знову взятися за перо під враженням від археологічної експедиції 1937 р. Так з’явилися її оповідання та нариси «Ромашки на схилах», «З історії сивої давнини», «Таємниця черепка». Однак повернутися до кола дозволених партією літераторів їй не судилося: її повість «Вірус» (1940) була розгромлена.
У роки Другої світової війни Докія Гуменна опинилася в еміграції, жила в Австрії, Чехословаччині, Італії, Німеччині та зрештою оселилася у США. Там вона нарешті почувалася вільною і змогла взятися за впорядкування своїх творів, які не були (і не могли бути) видані на батьківщині за радянської влади. Загалом за кордоном написала і видала власним коштом 20 книжок, зокрема збірку новел «Куркульська вілія» (Зальцбург, 1946), «Хрещатий яр» (1956), «Вічні вогні Альберти» (1959), «Золотий плуг» (1969), та найвідоміший і найоб’ємніший свій твір — 4-томну епопею «Діти чумацького шляху» (Мюнхен ─ Нью Йорк, 1948-1951) про життя і становище українців наприкінці ХІХ ст. – у 1930-х рр.
Головними темами її творів, які водночас можуть слугувати й історичним джерелом, є знищення українського села у 1920-1930-х рр., літературне життя України 1920-1940-х рр., спогади про українську інтелігенцію того часу, українська діаспора.
Докія Гуменна була активною в українській громаді США, брала участь у заснуванні Об’єднання українських письменників «Слово» у Нью Йорку. Встигла порадіти незалежності України, однак відвідати її не змогла. Втім, ще за її життя, навіть за часів «холодної війни», слово Докії Гуменної досягало України — Українська служба «Голосу Америки» зачитувала в ефірі її твори «Діти чумацького шляху», «Вічні вогні Альберти» та інші, що оповідали про трагічні й звитяжні долі українців-емігрантів у буремному ХХ ст.
Померла Докія Гуменна 4 квітня 1996 р. у Нью Йорку. Похована на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруці, Нью-Джерсі.
