Андрій Мельник

…Ми ніколи не думали, що перемога української справи буде легкою. Ми не чекали бездіяльно, доки волю України виборе нам хтось інший, сторонній. Ми знаємо, що Українська Держава не буде плодом лише збігу щасливих обставин, але що вона буде здвигнена передусім українськими руками…

Андрій Мельник

Андрій Мельник – полковник армії Української Народної Республіки, другий голова ОУН (1938–1964), борець за незалежність України.

Народився 12 грудня 1890 року в селі Воля Якубова на Львівщині. Батько, Атанас Мельник, працював у власному господарстві, був освіченою людиною. Андрій навчався в школах Самбора і Дрогобича, згодом у Стрийській гімназії та Високій земельній школі у Відні. У дитинстві важко хворів на туберкульоз, переніс дві операції.

З початком Першої світової війни добровольцем вступив до лав Легіону Українських Січових Стрільців, в складі якого воював на австрійсько-російському фронті у званнях четаря та поручника. Під час боїв за гору Лисоня отримав поранення та потрапив до російського полону. Півтора роки провів у таборах для військовополонених, зокрема у м. Царицин (нині Волгоград), звідки разом із іншими усусівцями утік на початку 1918 року.

Мельник був одним із лідерів визвольних змагань. Протягом 1918-1921 років був командиром куреня, офіцером полку, начштабу корпусу, командиром дивізії, помічником командира корпусу Січових Стрільців. Відзначився під час антигетьманського повстання і придушення більшовицького збройного заколоту в Києві (січень–лютий 1918). З січня 1919 очоловив начштаб Дієвої Армії Української Народної Республіки. У грудні 1919 року затриманий поляками та відправлений до табору інтернованих.

У 1920 році разом із Євгеном Коновальцем та іншими старшинами став співзасновником «Української військової організації» (УВО) — підпільної організації ветеранів українських військових формувань, що мала на меті продовжувати збройну боротьбу за незалежність України. У 1924 році був заарештований польською поліцією разом з іншими членами УВО і невдовзі засуджений до п’яти років ув’язнення.

Після звільнення продовжив громадську та підпільну роботу. У 1929 році взяв участь у створенні Організації українських націоналістів, яка виникла внаслідок об’єднання УВО та студентських націоналістичних спілок.

Після вбивства Євгена Коновальця у травні 1938 року Мельник очолив Провід українських націоналістів. 23 травня 1939 року затверджений на цій посаді Другим Великим збором українських націоналістів у Римі. Внаслідок розколу в ОУН на початку 1940 року, зумовленому тактичними, ідеологічними й особистими розбіжностями, очолив більш помірковане крило організації, відоме як ОУН(м).

З початком німецько-радянської війни керував діяльністю ОУН (м) на українських землях. З кінця липня 1941 року перебував під німецьким арештом, з 1944 року утримувався в концтаборі Заксенгаузен.

У повоєнні роки проживав у Люксембурзі. У 1947 році Третій Великий Збір ОУН обрав Андрія Мельника довічним Головою ОУН.
Виступив ініціатором створення Української національної ради, яка мала об’єднати представників різних політичних партій і рухів української діаспори. У 1957 році висунув ідею створення Світового конгресу вільних українців.

Помер 1 листопада 1964 у лікарні м. Кельн (ФРН). Похований, згідно з його заповітом, біля могили дружини Софії Федак на кладовищі Бонвуа в Люксембурзі.