Софія Яблонська

Мені здається, що зовсім зрозуміло, що Китай не має охоти віддавати Юнану льо-льотам, Польща — нам Галичини, Москва — України. Але з другого боку, зовсім нормально, що Україна хоче бути вільна. Що від віків бореться і боротиметься за свою незалежність.

Софія Яблонська

Софія Яблонська — українська та французька письменниця, мандрівниця, фотографиня й документалістка, чиє життя і творчість охопили кілька континентів.

Народилася 15 травня 1907 року в селі Германів на Львівщині в сім’ї священика Івана Яблонського. На початку Першої світової війни родина виїхала до Таганрога, де провела воєнні роки, після чого повернулася до Галичини.

У 1926 році Яблонська поїхала до Парижа, де вивчала акторську майстерність та кінематографію, працювала у сфері кіно, журналістики, а пізніше захопилася документалістикою та фотографією.

У 1930-х роках мисткиня вирушила у великі подорожі. Відвідала Північну Африку, Китай, Яву, Балі, Таїті, Австралію та Нову Зеландію. Значну частину часу провела саме в Китаї, де працювала над кінопроєктами, писала та фотографувала, а також познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком французом Жаном-Марі Уденом. Яблонська багато подорожувала й жила серед місцевого населення, фіксуючи його побут, звичаї та повсякденне життя.

Результатами цих мандрів стали книги українською мовою «Чар Марокко» (1932), «З країни опію та рижу» (1936) та «Далекі обрії» (1939). Вони поєднували подорожні нотатки зі світлинами авторки й здобули велику популярність серед читацької публіки.

Попри постійне життя за кордоном, Яблонська завжди позиціонувала себе українкою: возила з собою «Кобзар», гуцульську ляльку, розповідала про Україну та пояснювала іншим, що українці й росіяни — це різні народи.

Після завершення Другої світової війни, у 1950-х роках мисткиня з чоловіком і синами оселилася у Франції. Займалася декоративним мистецтвом, архітектурними проєктами та фотографією, спроєктувала власний будинок на острові Нуармутьє. Продовжувала працювати над мемуарною прозою, написавши спогади «Книга про батька. З мого дитинства в Україні» (1971). Загинула в автокатастрофі 4 лютого 1971 року. Посмертно було опубліковано її книги «Дві ваги — дві міри» (1972) та «Книга про батька. З мого дитинства в Україні» (1976).

Сьогодні творчість Софії Яблонської заново відкривається для українського широкого загалу, а її твори не втрачають своєї актуальності й перевидаються сучасними українськими видавництвами.